Бруківка, брущатка, тротуарна плитка – коли люди говорять про покриття для доріжок, дворів чи тротуарів, то часто використовують різні назви, маючи на увазі одне й те саме. Насправді значення цих слів не завжди ідентичні.
Загалом, ми радимо користуватись словом “бруківка”, у широкому значенні, бо “брущатка” (“брусчатка”) чи “фем” – це термінологія, яка більш доцільна для використання у професійній будівельній сфері.
Слово “бруківка” в побуті означає будь‑які елементи, з яких викладають покриття на поверхні: у дворах, на дорогах, тротуарах чи майданчиках. Люди кажуть “покласти бруківку” і мають на увазі як старий граніт чи натуральний камінь, так і сучасні бетонні елементи. Це побутова назва, яка дуже розповсюджена серед звичайних людей і будівельників.
У технічних документах для бетонних елементів є чіткий термін – “брущатка бетонна“. Він описується в національному українському стандарті ДСТУ Б EN 1338:2016 “Брущатка бетонна. Вимоги і методи випробувань”, що є перекладом європейського стандарту EN 1338:2003. Цей стандарт визначає властивості, вимоги і методи перевірки саме бетонних блоків для мощення поверхонь. Вони можуть бути призначені як для пішоходів, так і для руху важчого транспорту – вулиць, автомобільних стоянок чи паркінгів.
Тобто у сфері будівельного нормування “бруківка/брущатка” – це саме бетонні елементи, що відповідають цьому стандарту.
Термін “тротуарна плитка” у повсякденній мові застосовується до бетонних плит, що укладають переважно на пішохідних зонах, але у розмові інколи його вживають навіть для опису дрібної бруківки (брущатки). Це породжує плутанину, бо люди бачать один продукт, а називають його по‑різному – “тротуарна плитка” чи “бруківка”.
Стандарт ДСТУ Б EN 1339:2016 “Плити бетонні для пішохідних доріжок і тротуарів. Вимоги і методи випробувань” описує бетонні плити для тротуарів і доріжок, тобто елементи з більшим відношенням довжини до товщини, ніж у брущатки. У технічній термінології часто проводять таку відмінність: якщо загальна довжина елемента поділена на товщину менша або дорівнює 4 – це ближче до брущатки (бруківки); якщо більше 4 – це бетонні плити.
Саме ці два стандарти в Україні є чинними для конкретної продукції:
ДСТУ Б EN 1338:2016 – для бетонної брущатки/бруківки.
ДСТУ Б EN 1339:2016 – для бетонних плит/тротуарної плитки.
Історично слово “брущатка” (брусчатка), “брущатий камінь” виникло від слова “брус” – це оброблений, прямокутний камінь, що викладався у поверхню вулиць ще з давніх часів у містах Європи: спочатку натуральні породи, а згодом і штучно виготовлені. Ці назви дійшли до нас у різних формах і стали частиною народної мови. У Львові, наприклад, старі вулиці часто викладали натуральним гранітним каменем, що і сьогодні називають бруківкою.
Серед виробників і продавців продукції назви можуть змішуватися: у каталогах часто вживають словосполучення “тротуарна плитка (бруківка)”, аби охопити широку аудиторію. Це не технічне визначення, а маркетингове. Але якщо дивитись на стандарти, то кожен виріб належить до однієї з груп по своїй формі і геометрії.
Також іноді у професійному використанні будівельників можна зустріти слово “фемка” – фігурні елементи мощення (ФЕМ) – це елементи для мощення чи облицювання, які характеризуються своєю фігурною геометрією. Ця категорія включає в себе більшість сучасної тротуарної плитки.
Бруківка / брущатка у технічному контексті – це бетонні елементи для мощення поверхні, що регламентуються ДСТУ Б EN 1338:2016.
Тротуарна плитка – це бетонні плити для доріжок і тротуарів, що регламентуються ДСТУ Б EN 1339:2016, і є переважно більш пласкими та прямокутними.
