Львівська бруківка — один із символів міста, поруч із левами та кам’яницями. Мощені вулиці зберігають дух старовини. Навіть там, де сучасна забудова витісняє історичну, бруківка залишається на варті автентики. Саме тому Львів часто обирають як знімальний майданчик для історичного кіно.
Кам’яна та дерев’яна бруківка приваблює не лише режисерів, а й туристів. Усі пішохідні екскурсії Львовом проходять саме цими «кам’яними стежками». Тож рушаймо й ми — за кілька хвилин прочитаємо про 600 років брукованої історії Львова.
Історія мощення Львова
Мощення вулиць у Львові почалося на 400 років раніше, ніж у Києві. Спершу дерев’яна кладка піднімала над болотами площу Ринок та прилеглі вулиці. Уже через 30 років її замінили кам’яною. Містобудуванням керували німці, втілюючи у Лємбергу найкращі здобутки Європи. Центр міста мав стати зразком порядку — і став ним не лише для Галичини, а й для сусідніх країн.
У XVI столітті німецький мандрівник Мартін Ґруневеґ назвав тротуари площі Ринок найширшими в Європі!
Перші кам’яні покриття були нерегулярними — з природного каменю різної форми та розміру. Його підбирали щільно, щоб не залишалось прогалин. Якщо ж вони все-таки були — заповнювали уламками. Першим матеріалом став ламаний плитняк — м’який камінь завтовшки 10–20 см. Згодом почали використовувати тесані блоки з твердих порід.
З’явились перші стандарти: квадратна чи прямокутна форма, орієнтація за напрямком руху, укладка під кутом — щоб колеса карет не розхитували ряди. Щілини між камінням засипали піском.
У ХІХ–ХХ століттях матеріал для львівських доріг постачали з найкращих каменоломень Польщі, а за часів Австрійської імперії — навіть з Альп. До XVIII ст. благоустрій доріг фінансувала міська влада: з податків львів’ян купували матеріали та оплачували працю фахових майстрів. Брукуванням займались не різноробочі, а спеціалісти — з відповідною освітою та фаховою літературою.
Згодом догляд за хідниками та під’їздами передали мешканцям. Вулиці почали втрачати колишній вигляд: з’явились калюжі, нерівності. Та загальна картина вже асоціювалась із «кам’яним порядком» культурної столиці.
Дерев’яна бруківка
Дерев’яна бруківка — ще один унікальний пласт міської історії, присутній у Львові аж до ХІХ століття. Її основна перевага — приглушення звуку. Там, де потрібна була тиша — біля навчальних закладів, у дворах, під арками — використовували саме дерев’яне покриття.
На початку ХХ століття дерево займало менш як 4% усієї бруківки Львова. Та все ж воно залишилось у фільмах і на фото.
Донедавна дерев’яне мощення можна було побачити у Глинянській брамі, але після реконструкції її замінили.
Серед втрачених зразків:
- мощення біля Єзуїтської колегії (вул. Театральна)
- бруківка біля університету (вул. Грушевського)
- хідники біля Галицького Сейму (вул. Університетська)
До Другої світової війни дерев’яне покриття займало ще 400 метрів міських вулиць. Та з розвитком автомобілів і дорожнечею матеріалу, ця технологія зникла.
Як влаштовували дерев’яне покриття? Дерев’яні бруси квадратного перерізу укладали на піщану подушку «кроною» вниз — щоби капіляри не тягнули вологу. Між брусками заливали смолу. Використовували лише хвойні породи: сосну чи модрину, бо вони краще опираються гниттю. Дуб не підходив — надто дорогий.
Поступово бруси просідали знизу. Тоді поверх старих укладали нові. Але попри зручність, таке покриття було значно дорожчим за кам’яне. Сьогодні воно — рідкісний раритет. Востаннє таку бруківку бачимо лише як історичну пам’ятку.
Костка, камінь чи брусок: способи брукування у Львові
Автентичне вуличне покриття у місті походить, здебільшого, з ХІХ ст. Найдавніші зразки – ровесники забудови площі Ринок. Вірогідно, що нижче сучасного рівня доріг законсервовано кладку з раннього Середньовіччя. Визначити вік бруківки можна за її формою й способом укладання. Та слід зважити, що деякі з них існували паралельно протягом віків.
💠 Нерегулярне мощення з ламаного плитняку (з ХV століття або й раніше – до ХІХ ст.)
💠 Клінкер – штучний камінь, вживаний на взірець коленого природного каменю (від початку ХІХ ст.), або у вигляді пресованих плит з бетону – на століття пізніше.
💠 Нерегулярне мощення з коленого каменю (з кінця ХІХ ст.)
💠 Щільна кладка з нарінку – природного каменю завбільшки 15-25 см
💠 Порядова кладка з тесаного каменю квадратної форми. Розбіжність у його розмірах виправляли вставкою проміжних рядів з дрібних елементів.
💠 Брукування кубічними блоками (косткою) зі стороною від 16 до 25 см. Ряди перетинали проїзджу частину навскіс.
💠 Лицьовий брук – квадратні або прямокутні елементи з похилими стінками (з кінця ХІХ ст.), укладений за схемою костки.
💠 Бельгійський брук – те саме, що й лицьовий, але меншого розміру – 12,5 см проти 18,5 см, укладений перпендикулярно до осі вулиці (від початку ХХ ст.)
💠 Брускова бруківка – прямокутні елементи з пропорцією сторін 1:2. Скомпоновані рівними рядами, вони менше деформувались під час експлуатації. Поверхня брусків не округлювалась з часом, а пласка поверхня була більш безпечною для коней (від початку ХХ ст.)
💠 Мозаїковий брук – викладка півколом з дрібних блоків 10 см у висоту й ширину. Концентричні малюнки кам’яної мозаїки ще називають кляйнпфлястер (від початку ХХ ст.)
💠 Керамічна плитка – нею викладали долівки у критому просторі, наприклад, торгових пасажах і брамах будинків (початок ХХ ст.)
Вартість бруківки завжди була чималою, і площа покриття зростала відповідно збагаченню міста. На центральних вулицях застосовували дорожчу кладку, на околицях – більш доступну. Відомо, що витрати міста на бруківку в 1981 році майже сягнули вартості побудови Оперного театру.
ХХІ століття ознаменувало відродження львівської бруківки. Історична кладка початку ХХ століття стала останньою сторінкою кам’яної історії міста. Адже з 60-х років Львів планомірно потопав в асфальті. Новий дешевий матеріал і активна діяльність заводів поховали мощення магістральних вулиць. Насамперед, це стосувалося проспекту Свободи, вулиць Стрийської та Шевченка, площі Міцкевича та Галицької. На відміну від каменю, асфальт не обмежував швидкість авто і мав сучасний вигляд. Старовина стала зайвою там, де споруджували пам’ятники політичним ідолам. Відтак, було втрачено мозаїковий брук перед Оперним театром.
Відновлення сьогодні провадять так: стару бруківку підіймають з-під покриття, очищують від асфальтової крихти й встановлюють на історичне місце. Реанімований брук уже можна побачити на вулицях середмістя: Театральній, Староєврейській, Грушевського та ін.
Майбутнє львівської бруківки
Стара бруківка не тільки милує серце львів’ян, а й створює певні незручності. На кам’яній поверхні складно нанести дорожню розмітку. Мощення з окремих елементів бруківки формує нерівну поверхню, яка може виводити з ладу автомобілі та сповільнювати рух, провокуючи затори. Мешканці будинків поруч скаржаться на шум транспорту, який може бути до 10 децибел вищим, ніж на асфальті. Переваги історичного покриття, створеного в епоху до автомобілів, частково нівелюються побутовими недоліками.
Відтак, хоча у Львові триває процес відновлення історичної бруківки, на основних транспортних артеріях її поступово замінюють сучасними покриттями. При цьому, слідуючи європейській тенденції, автентичний камінь знаходить своє місце на тихіших вулицях та у пішохідних зонах, як це можна побачити у Відні, Кракові, Парижі чи Ляйпцігу. Як зазначає “Бруківка і Будівництво“, на даний момент у Львові, при необхідності оновлення бруківки для забезпечення зручності руху транспорту та людей з інвалідністю, зазвичай застосовують часткову заміну, зберігаючи якомога більше оригінального покриття.
