Бруківка сьогодні – це щось затишне й навіть романтичне. Кам’яні вулиці зберігають особливий колорит і нагадують про давні часи. Та колись вона була передусім практичним рішенням: місто потребувало доріг, здатних витримати і вози з вантажем, і тисячі щоденних кроків.
Перша бруківка в Єлисаветграді (нині Кропивницький) з’явилася у 1842 році. Підрядником робіт став відставний підполковник Штральберт, і саме він поклав початок кам’яній історії міста. Першими були замощені вулиці Пашутинська та Арсенія Тарковського. Вартість квадратного сажня мостової тоді становила 1 рубль 24 копійки сріблом – серйозна сума для XIX століття.
Далі справа рушила швидше. Уже 1847 року на вулиці Перспективній проклали перше міське шосе. Камінь укладали грубими шматками, спершу навіть без водовідвідних лотків. Але поступово техніку вдосконалили: з’явилися напівлотки, бордюри, а ширина дороги сягала п’яти сажнів – майже одинадцять метрів. Тротуари ж були значно вужчими, усього близько метра-двох.
Особливу роль у цій справі відіграв міський голова Петро Сахаров. Він не тільки курував роботи, а й після завершення свого терміну залишався фактичним керівником благоустрою. Саме за його участі в середині XIX століття було замощено головні магістралі – від теперішніх вулиць Чорновола та Панченка до Театральної і Шевченка.
Будівництво коштувало чимало. Лише у 1850-1860-х роках на ремонти мостових щороку виділяли близько чотирьох тисяч рублів. Фінансування йшло за рахунок торгівельних зборів і так званого винного відкупу, що надходив до міста від купців.
Нове життя кам’яним дорогам принесла залізниця. Коли у 1869 році в Єлисаветград прийшов поїзд, довелося терміново прокласти шосе до вокзалу. Роботи виконував купець Григорій Когон. Вулиця Перспективна у 1870-х отримала друге дихання: її перемостили заново, а тротуари виклали гранітними плитами. Через десяток років профіль дороги навіть змінили з випуклого на увігнутий, аби вода краще стікала.
За 27 років, з 1870 по 1897-й, у місті було замощено понад 57 тисяч квадратних сажнів каменю. Вартість робіт у цей період сягнула 158,5 тисяч рублів. Для порівняння: квадратний сажень простого каменю обходився від 2 рублів 40 копійок до 3 рублів 50 копійок, а граніт – удвічі дорожче.
Сьогодні, прогулюючись Великою Перспективною чи старими вулицями Кропивницького, ми можемо побачити залишки тієї самої бруківки, яка служить уже півтора століття. Вона нагадує, що історія міста – не лише у книгах і спогадах, а й буквально під нашими ногами.
